На результат коропової риболовлі впливає ціла низка чинників, кожен з яких по-своєму значущий: без правильного підбору оснащення риба, яка спокусилася нашою чудовою насадкою, просто не засічеться, без ефективної презентації насадки короп може просто не звернути на неї уваги, те саме може трапитися й у тому випадку, коли насадка не відповідатиме умовам лову, що склалися в даний час і в даному місці…
Але один із чинників у ланцюжку «закинув–спіймав», на мій погляд, впливає на кінцевий результат найбільше — це правильний вибір місця лову (або вибір правильної точки лову, якщо хочете).
Традиційний підхід до пошуку перспективних місць лову не завжди працює
Яким же чином обирати це найвірніше місце лову? Які чинники слід враховувати, щоб не помилитися у виборі? Давайте разом спробуємо хоч трохи розібратися в цьому, як мені здається, найбільш складному питанні коропфішингу – виборі місця лову. Одні короп’ятники стверджують, що маркер — наше все, оскільки він дає вичерпну інформацію про місце майбутнього лову. Інші вважають, що процедура дослідження дна водойми — марна трата часу, що не дає справді цінних відомостей. Де ж правда?
Яким чином більшість із нас обирає місце лову, в яке потім закине вудки? Якщо не спостерігаються виходи і стрибки коропа — з тією чи іншою ретельністю обстежуємо дно водойми в місці лову за допомогою маркерного оснащення, докладно або не дуже малюємо карту-схему зони лову, а потім вмикаємо інтелект, досвід і намагаємося, аналізуючи відомості, зібрані про рельєф і структуру дна, вибрати перспективні (на наш погляд) точки лову. До числа перспективних ми насамперед відносимо аномалії донного рельєфу у місці лову: бровки, підвищення (пупки), підводні укриття (камені, корчі, поля водоростей, затоплені дерева та об’єкти людської діяльності). Також ми традиційно звертаємо увагу на будь-які аномалії структури дна у місці лову — тверді ділянки серед мулу і, навпаки, області переходу з одного типу ґрунту на інший (з мулу на глину, з глини на пісок…).
Досить часто такий підхід при виборі місця лову приносить успіх. Але в практиці кожного короп’ятника, який довго практикує, є далеко не поодинокі випадки, коли, здавалося б, стовідсотково перспективні місця лову або взагалі не приносять клювань, або виявляються набагато менш продуктивними, ніж точки, що нічим не виділяються. Нерідко риба клює на плоскій ділянці дна у місці лову і відмовляється робити це в районі крутої «перспективної» бровки. Часто спроби ловити на твердих ділянках замуленої водойми ні до чого не призводять, тоді як з глибокого мулу у місці лову клювання йдуть із завидною регулярністю. Мабуть, єдиним винятком із цієї тенденції є великий коряжник, у якому короп практично завжди знаходить для себе і стіл, і дах. Але зустрічається він далеко не скрізь, та й ловити поблизу від корчів у місці лову задоволення «на любителя».
До числа перспективних місць лову ми також відносимо прибережні області, зарослі очеретом і не мають підходу з боку берега. Або такі, що мають схилені до самої води або напівзатоплені дерева, острови, що виступають над поверхнею води, коси, що далеко вдаються у воду… Тобто, ті місця, які добре детектуються візуально без використання технічних засобів (маркерної снасті чи ехолота). Всі вищеперелічені місця лову досить часто виявляються перспективними.
Для пошуку коропа необхідно враховувати принцип трьох «К»
Але повністю бути впевненим у цьому не можна, оскільки на місце розташування коропа впливає велика кількість як абіотичних (не залежних від живої природи), так і біотичних (пов’язаних із діяльністю живих організмів) чинників. Короп не живе у вакуумі. На нього впливають різні параметри навколишнього середовища: температура, тиск, хімічний склад води, кількість розчиненого в ній кисню… Крім того, рибі потрібно чимось харчуватися, тому її поведінка взагалі і місце розташування зокрема значною мірою залежить від кількості та розподілу у водоймі рослинних і тваринних організмів, що становлять природну кормову базу риби.
Як би банально це не звучало, але щоб зрозуміти, де шукати коропа, потрібно коропа зрозуміти. Для цього необхідно якнайбільше знати про об’єкт нашого лову, його життєві потреби, звички, особливості поведінки.
Не секрет, що визначальними чинниками для нормальної життєдіяльності коропа є достатній вміст розчиненого у воді Кисню, наявність доступного Корму, що забезпечує харчові потреби риби, та Комфортна температура у місці лову. Ось ці три «К», в основному, і визначатимуть ті місця лову на водоймі, в яких комфортно перебувати коропу. Крім того, важливо, щоб у місці лову, що задовольняє трьом «К», риба почувалася в безпеці. Під безпекою я маю на увазі не тільки захищеність від хижаків і нав’язливої уваги рибалок, але й відсутність таких шкідливих абіотичних факторів, як надто висока концентрація розчиненого у воді вуглекислого газу, наявність сірководню та метану, занадто висока або надто низька кислотність води у місці лову. У різних умовах відносна значущість кожного з перерахованих вище факторів змінюватиметься, проте всі вони в комплексі матимуть визначальне значення на поведінку та розташування коропа у водоймі.
Нам потрібно спробувати розрахувати ділянки водойми, що відповідають трьом «К»
Якби у нас була чарівна можливість накласти одна на одну чотири карти місць лову, одна з яких — це наша схема рельєфу дна водойми та його особливостей, отримана за допомогою маркера, інша — карта вмісту кисню у воді в різних ділянках водойми, третя — карта температури води, а четверта — карта щільності розташування природної їжі коропа, ми б отримали вичерпну інформацію, яка дозволила б практично безпомилково визначити місця ймовірного знаходження коропа, а отже, обчислити перспективні місця лову. Але, на жаль (а швидше, на щастя) в нашому розпорядженні в кращому випадку опиняється тільки перша карта місця лову, та й та не завжди є досить точною. Тому дуже важливо постаратися за якимись непрямими показниками, або ґрунтуючись на загальних знаннях про біоценоз водойми, прорахувати, в яких ділянках водойми в даний момент можуть знаходитися місця лову, що задовольняють поточним потребам коропа за принципом трьох «К».
Насамперед потрібно знати, які ж параметри навколишнього середовища у місці лову є для коропа найбільш комфортними. На думку вчених, короп найкраще почувається за наступних значень основних абіотичних факторів.
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ОСНОВНІ АБІОТИЧНІ ПАРАМЕТРИ ВОДОЙМИ
Концентрація кисню залежить від температури, тиску та фотосинтезу
Далі розглянемо, які чинники впливають на основні параметри навколишнього середовища у водоймі.
Вплив кількості розчиненого у воді кисню на вибір місця лову
Максимальна кількість кисню, яка за найсприятливіших умов може бути розчинена у воді, залежить від таких чинників, як температура та тиск. Чим нижча температура і вищий тиск, тим більше кисню може розчинитися у воді до її насичення. Так, наприклад, при температурі $20^\circ\text{C}$, нормальному атмосферному тиску та повному насиченні води киснем концентрація останнього становить близько $9 \text{ мг/л}$. Залежність розчинності кисню у воді від температури при нормальному тиску можна побачити на графіку.
Кисень надходить у воду двома шляхами. Основним його джерелом є водні рослини, що виділяють кисень у процесі фотосинтезу. Водні рослини у більшості з нас асоціюються з очеретом, осокою, в крайньому випадку з лататтям і нитчастими водоростями, але найбільший внесок у насичення води киснем вносять дрібні одноклітинні водорості, звані фітопланктоном. Вони продукують майже $100\%$ всього кисню, що виробляється водними рослинами.
Другий шлях надходження кисню у воду — це його дифузія з атмосфери. Якщо у воді знаходиться менше кисню, ніж може розчинитися за поточних значень атмосферного тиску та температури, відбувається процес поглинання кисню з повітря. Якщо ж через активний розвиток фітопланктону кількість кисню перевищує можливості води щодо його розчинення, він виходить у навколишню атмосферу у вигляді бульбашок.
Вміст кисню змінюється протягом доби, року та по глибині
У реальній водоймі насиченість води киснем змінюється як протягом дня, так і протягом року. Добові зміни концентрації кисню нерозривно пов’язані з процесом фотосинтезу водних рослин. Із заходом сонця фотосинтез рослин припиняється, відповідно вони перестають виділяти кисень, тоді як водні тварини продовжують дихати та споживати його; крім того, кисень витрачається на процеси гниття органічних речовин, що осіли на дні у місці лову (в тому числі й нашої прикормки, особливо тієї, що містить велику кількість білка). В результаті вночі вміст кисню у воді поступово знижується, досягаючи свого мінімуму в передранішні години. Зі сходом сонця процес фотосинтезу відновлюється, і концентрація кисню у воді починає зростати, досягаючи свого максимуму в післяобідні години.
Протягом року вміст кисню у воді змінюється наступним чином. Мінімальна концентрація кисню спостерігається наприкінці зими, після танення льоду кількість кисню у воді починає зростати — спочатку він надходить у водойму з талими водами, а потім, у міру прогрівання води, в роботу включаються водні рослини. Максимальна концентрація кисню досягається в середині літа, потім, у міру відмирання фітопланктону, вміст кисню у воді починає падати. Цей процес триває протягом усього періоду льодоставу, оскільки кисень більше не виробляється рослинами і не надходить із атмосфери, але продовжує поглинатися водними тваринами.
Концентрація кисню у воді змінюється не лише протягом року та протягом доби, а й суттєво різниться на різних глибинах, зменшуючись від поверхні до дна. Найбільший вміст кисню біля поверхні води пов’язаний не тільки з близькістю цього шару до атмосфери, але й із тим фактом, що біля дна велика кількість кисню витрачається на гниття органіки, що осіла на ньому. При дуже інтенсивному розвитку фітопланктону та відсутності вітру шари води можуть практично не перемішуватись, внаслідок чого поверхневий шар води виявляється перенасиченим киснем, а біля дна його практично немає. Якщо така ситуація триває понад добу, біля дна починають утворюватися шкідливі продукти безкисневого розкладання органіки: сірководень, метан та аміак, що унеможливлює знаходження коропа в придонній області у цьому місці лову. Найбільш нерівномірний розподіл кисню по глибині спостерігається в літній та зимовий періоди, навесні та восени він значно рівномірніше розподілений по всіх горизонтах води.
Сильні вітри не тільки сприяють загальному насиченню води киснем, а й призводять до більш рівномірного його розподілу по всьому об’єму водойми за рахунок перемішування різних горизонтальних шарів води.
Густина води зростає до $4^\circ\text{C}$, а потім знижується
Вплив температури води на вибір місця лову
Для того, щоб розуміти, яким чином і за рахунок чого температура води змінюється з глибиною, важливо знати, який вплив має на густину води її температура. Вода — це унікальне, не схоже на жодне інше середовище, що знаходить прояв у різних аспектах її фізичної сутності. Вода — універсальний розчинник, у ній розчиняється більше речовин, ніж у будь-якій іншій рідині. З охолодженням води її густина (питома вага) зростає, досягаючи свого максимуму при температурі $4^\circ\text{C}$, при подальшому охолодженні води її густина починає знижуватися аж до замерзання і далі.
Температурне розшарування води влітку призводить до виникнення термокліну
Сонячне світло проникає в різні горизонти води не однаково — чим глибше розташований горизонт води, тим менше світла, а, отже, й тепла йому дістається. Сонце не може прогріти глибинні шари води так само добре, як поверхневі. Тому в теплу пору року поверхневі шари води нагріваються значно сильніше розташованих глибше. Густина більш теплої води знижується, поверхневий шар води стає легшим за глибинний. Ці шари за рахунок своєї різної густини не змішуються, що може призводити до досить різкого перепаду температур на певній глибині у місці лову. Це явище отримало назву термокліну. Багато рибалок переконані в тому, що термоклін зустрічається виключно у місцях лову, максимальна глибина яких становить десятки метрів. Насправді це не так. Напевно, кожен із нас, купаючись у неглибоких ставках та озерах, стикався із ситуацією, коли верхній частині тіла у воді дуже комфортно, а опущені вниз ноги буквально зводить від холоду. Це і є той самий термоклін.
Температура води змінюється по глибині в залежності від сезону
Далі коротко розглянемо фізичний механізм зміни температури води у ставку по глибині протягом року.
Взимку, коли водойма вкрита льодом, температура верхніх шарів води виявляється близькою до точки замерзання і становить близько $0^\circ\text{C}$. Ближче до дна температура води досягає свого максимуму і становить близько $4^\circ\text{C}$ (як ми пам’ятаємо, за цієї температури густина води максимальна).
Навесні під впливом прямих сонячних променів першими звільняються від льоду мілководні затоки з темним дном, яке інтенсивно поглинає тепло. Після остаточного танення льоду починає прогріватися вода в середній частині водойми. Її поверхневі шари швидко досягають температури $4^\circ\text{C}$ і за рахунок максимального підвищення своєї густини починають опускатися до дна водойми, витісняючи нагору більш холодні та легкі глибинні шари, температура яких у цей час знаходиться в діапазоні $1-3^\circ\text{C}$. Таким чином відбувається перемішування шарів води та вирівнювання її температури по всій глибині водойми.
Влітку верхні шари води прогріваються до температури $20^\circ\text{C}$ і вище, і поступово виявляється стійке падіння температури зі зростанням глибини. Починаючи з якогось горизонту (на межі термокліну), температура води знижується значно різкіше. У середині літа, коли стає тепло не лише вдень, а й уночі, термоклін формується все чіткіше.
Восени, з приходом холодних ночей та загального похолодання повітря, поверхневі шари води швидко охолоджуються, їхня густина зростає, вони опускаються вниз, витісняючи тепліші глибинні шари. Відбувається осіннє перемішування води та вирівнювання її температури по глибині.
З приходом зими поверхневі шари води стають однорідно холодними, а вода, що досягла температури $4^\circ\text{C}$, опускається до дна водойми. Так закінчується річний цикл температурного розшарування води, щоб знову розпочатися навесні.
Вітрове нагінне та зворотне течії перемішують воду біля берега
Інтенсивні вітри в літній період, що характеризується найбільшими перепадами температури води від поверхні до дна, сприяють активному перемішуванню її шарів і, як наслідок, вирівнюванню температури води по всій глибині водойми. Разом з тим, з’являються значні зміни температури води вже не по вертикалі, а по горизонталі. Якщо вітер теплий, температура води біля підвітряного берега суттєво зростає, якщо вітер холодний — навпаки. Одночасно відбувається інтенсивне насичення прибережних ділянок підвітряного берега киснем.
Швидкість вітрової течії залежить від швидкості вітру, довжини його розгону (довжини ділянки водойми, поверхня якої розташована вздовж напрямку вітру), тривалості дії вітру, глибини водойми та інших чинників. У невеликих водоймах швидкість вітрової течії буде приблизно в сто разів меншою за швидкість вітру. Вітрова течія поверхневих шарів води, що збігається з напрямком вітру, називається нагінною. Рівень води біля підвітряного берега дещо піднімається. Оскільки воді, принесеній нагінною течією, потрібно кудись подітися, вона витісняє воду з нижніх горизонтів води біля підвітряного берега. В результаті виникає зворотна (звана також відбійною або компенсаційною) течія нижніх шарів води, що має зворотний напрямок по відношенню до нагінної течії.
Швидкість зворотної течії залежить від глибини водойми, форми берега, рельєфу дна та швидкості нагінної течії, якій вона поступається приблизно в десять разів. Таким чином, якщо швидкість вітру становить $10 \text{ м/сек}$, то швидкість нагінної течії становитиме близько $0,1 \text{ м/сек}$, а зворотної — $0,01 \text{ м/сек}$. Швидкість вітру можна приблизно визначити візуально за непрямими показниками.
Чим глибше біля берега, тим повільніша зворотна течія, оскільки вона захоплює за собою велику масу води. Підвітряний берег увігнутої форми працює як певна фокусуюча лінза, акумулюючи, посилюючи та концентруючи вузькою смугою нагінну, а отже, і зворотну течію. Завдяки різноспрямованим течіям вода у прибережній зоні добре перемішується та насичується киснем у всіх своїх горизонтах.
Лужне середовище у воді є оптимальним для коропа
Вплив $\text{pH}$ води на вибір місця лову
Водневий показник води $(\text{pH})$ є мірою її кислотності та визначається вмістом у воді іонів водню. $\text{pH}$ виражається в безрозмірних одиницях від 1 до 14. Важливо розуміти, що шкала водневого показника логарифмічна, тобто зміна його на одиницю говорить про те, що вміст у воді іонів водню змінився в десять разів.
Середовище, водневий показник якого дорівнює 7, є нейтральним. При $\text{pH}$ менше семи — середовище кисле, а у лужного середовища $\text{pH}$ більше семи. Для коропа (як і для більшості інших риб) оптимальною є нейтральна або слаболужна вода, $\text{pH}$ якої знаходиться в межах $7-8,5$.
Влітку, під час масового розвитку водоростей, показник $\text{pH}$ може змінюватися протягом доби на дві-три одиниці. Протягом дня водні рослини в процесі фотосинтезу витягують із води вуглекислоту, і до вечора її вміст зменшується практично до нуля — $\text{pH}$ води підвищується, внаслідок чого її реакція стає лужною. Можливо, саме з цією обставиною у місці лову, а зовсім не з добовими змінами харчових переваг коропа пов’язано те, що часто насадки, які показали дуже високу ефективність удень, перестають працювати вночі.
Влітку, при інтенсивному розвитку фітопланктону та прибережних водних рослин, у поверхневих шарах води відбувається підвищення значень $\text{pH}$ до $9-10$. Восени та взимку водневий показник води у ставках залишається досить стабільним. Змінюється значення $\text{pH}$ і з глибиною: у придонних шарах місця лову, де фотосинтез відсутній або відбувається не так інтенсивно, спостерігається підвищення кислотності води. З кислотністю води тісно пов’язані концентрації розчинених у ній вугільної кислоти, аміаку та сірководню.
Вуглекислий газ, сірководень та аміак можуть погіршувати умови для коропа
Вплив кількості розчиненого у воді вуглекислого газу на вибір місця лову
Вуглекислий газ (двоокис вуглецю $\text{CO}_2$) надходить у воду в результаті процесів біохімічного розпаду та окислення речовин, а також дихання водних тварин та рослин. Вуглекислий газ служить головним джерелом побудови органічних речовин водними рослинами. Засвоєння вуглецю рослинами супроводжується виділенням кисню. Розчиняючись у воді, вуглекислий газ утворює вугільну кислоту $(\text{H}_2\text{CO}_3)$, підкислюючи воду. Зі збільшенням глибини концентрація $\text{CO}_2$ підвищується, особливо взимку, коли крижаний покрив перешкоджає його виходу в атмосферу. У звичайних умовах вуглекислота може становити небезпеку для коропа лише за недостатнього вмісту у воді розчиненого кисню.
Вплив вмісту сірководню та аміаку на вибір місця лову
Сірководень та аміак можуть утворюватися в придонній області водойми в результаті анаеробного (тобто такого, що проходить за відсутності кисню) розкладання під дією гнильних бактерій органічних речовин, що осіли на дні, насамперед, білків. Ще одним джерелом появи аміаку у воді слугують природні виділення риб та інших водних мешканців.
Визначити наявність сірководню біля дна можна за характерним запахом тухлих яєць, яким швидко просочуються донні приманки. Вміст сірководню залежить від кислотності води у місці лову. Чим нижчий показник $\text{pH}$ (чим кисліше середовище), тим його більше. При $\text{pH}$ близько 8 сірководень у воді практично відсутній.
Концентрація аміаку у воді також тісно пов’язана з її кислотністю. Однак, на відміну від сірководню, частка його збільшується зі зростанням $\text{pH}$ середовища. Токсичність аміаку для риб значною мірою залежить від концентрації кисню, температури та жорсткості води у місці лову.
Ми розглянули, яким чином змінюються абіотичні чинники, що впливають на стан коропа, і що впливає на ці зміни. Тепер коротко вивчимо біоценоз типового місця лову на ставку, тобто сукупність тварин, рослин та мікроорганізмів, що населяють його, пов’язаних між собою та навколишнім їх середовищем.
No comment